Вперше опубліковано 20 лютого 2019 р. в онлайн-виданні Українська правда

Під час обговорення бюджетного фінансування в часи становлення радянської влади, Володимир Ленін так вирішив одне з питань соціальної справедливості: «Встановимо мінімальну оплату роботи лікарів та вчителів, не треба вкладати більше, бо люди й без того їх прогодують».

Між іншим, важливість значення для людства роботи представниць та представників цієї професії була підкреслена і підтверджена цією цинічною позицією, одночасно, в такий спосіб у свідомість та спосіб життя людей була вкорінена корупція –традиція, котру було запроваджено радянською владою.

Не бачу, щоб цей підхід – ставлення і фінансування, особливо змінився і зараз. Люди прогодують. Люди вимушені прогодовувати. Бо освіта дає нам шанс на те, щоб було чим годувати. А медицина є чинником, котрий забезпечує або ж ні наше право на життя.

Однозначно соціально-несправедливим є умисне перетворення одних категорій людей у хабарників, а інших у тих, хто пропонує хабарі. Однозначно соціально-несправедливим є пасивність у вирішенні цієї проблеми.

Соціальна справедливість не тільки економічна категорія, вона торкається абсолютно всіх сфер життя.

Важливо, щоб освіта була доступною для всіх, а також, такою, щоб допомагала людині розвиватися, щоб працювали соціальні ліфти, щоб людина дійсно підважувалася освітою.

Не менш важливо, щоб правосуддя було доступним для всіх. Тому надзвичайно потрібною є робота системи безоплатної правової допомоги, коли люди, котрі належать до  вразливих груп – неважливо через фінансові обмеження, вікові, медичні, статеві, кризово-ситуативні, гарантовано можуть отримати юридичну консультацію, захист своїх прав, свобод та інтересів в судах.

Не менш важливою є активна присутність в органах представницької та виконавчої влади представників та представниць меншин. Я вважаю здоровим квотний принцип залучення жінок до політики не тому, що жінки краще чоловіків, а тому що жінки краще знають, бачать, розуміють і можуть представити інтереси жіноцтва.

Загалом для мене запорукою соціальної справедливості є бажання державних політик та політиків бачити в людині саме Людину, особистість, індивідуальність. І не важливо, подобається ця людина суспільству, державі, іншим людям чи не надто, її права і свободи мають бути гарантовані.

В людей багато соціальних фобій та стереотипів, державна політика не повинна на цьому базуватися.

Державна політика не повинна бачити у внутрішніх переміщених особах людей, що вирізняються від решти громадян і громадянок, це означає, що всі належні конституційні права і свободи мають бути гарантовані, крім того, держава усвідомлено має створювати додаткові умови для правдивої їхньої реалізації людьми, котрі перебувають в незвичних і подекуди кризових для себе обставинах.

Державна політика не має толерувати мовну ненависть, не можна схвалювати презирливе ставлення до української мови, але цькувати людину за її мовну ідентичність – неправомірно і несправедливо.

Державною політикою на може консервуватися українське село, не можна відмежовувати мешканок та мешканців сільських місцин від міст, і думати тільки про землю, але не думати про людей, треба щоб всі рівні інфраструктурні потреби були забезпечені: освітні, медичні, правосудні, культурні, транспортні, соціальні.

Державна політика не може стверджувати, що українські роми та ромки є постійним джерелом крадійства та шахрайства, державна політика має сприяти тому, щоб кожен і кожна з нас незалежно від етнічної ідентичності відчували себе частиною політичної нації і створювали умови для кращої громадянської та політичної реалізації.

Згідно з державною політикою не можна розглядати всіх людей, що були ув`язнені, як дефективних, як таких, що позбавлені права на нормальне ставлення, турботу, соціалізацію, працевлаштування і повагу до гідності.

Державна політика не повинна бачити в гомосексуалах і лесбійках, феміністках і профеміністах джерела демографічної кризи та руйнації сім`ї, це означало б вкорінювати невігластво замість того, щоб ефективно боротися з домашнім насильством, впроваджувати практики відповідального партнерства і створювати нові робочі місця, допомагати людям в кризових обставинах.

Сьогоднішній день – 20 лютого – Всесвітній день соціальної справедливості привертає увагу держав до усвідомленого ставлення до Людини.

В наших умовах ефективне розслідування кримінальних справ під час протестів на Майдані та невідворотність покарання для винних певною мірою також є тестом української влади на соціальну справедливість.