“Колеги називають мене невгамовною оптимісткою, бо я завжди налаштована на позитив. Ми, фермери, знаємо, що буває погано. У нас зона ризикованого землеробства – може три роки бути неврожай, але це не означає, що я все покину і перестану сіяти: треба продовжувати робити свою роботу, створювати умови, мінімізувати негатив. І на четвертий, п’ятий рік такої системної роботи я зберу прекрасний урожай. Я таку проєкцію роблю і на громаду: нічого страшного, що якийсь час у нас нічого не виходить. Головне – не припиняти сіяти, і тоді ми неодмінно зберемо свій урожай”.

“У мене величезна підтримка і від чоловіка, і від моїх батьків. Вся родина і депутатствує зі мною, і секретарює. Колись до нас приїжджала волонтерка Корпусу миру вчити нашу молодь англійської. Я її поселила у моїх бабусі й дідуся, яким за 80 років. Бабуся ніколи не вчила англійську, а Ешлі не знала української, але бабуся сказала: “не хвилюйся”. І вони прекрасно знаходили спільну мову. Громада – це в нас такий сімейний підряд: якщо треба допомогти, усі мої – поруч”.

“Робота на окрузі, депутатські комісії, сесії… Усе це забирає час. І до цього жінки готові. Але часто з цим не згодні їхні партнери. Чоловікам важко змиритися з тим, що жінка не буває вдома, що вона не виконує якусь «жіночу роботу», бо час, який жінка може приділити господарству, забрали виборці чи проблеми на окрузі”.

“Для мене найважче дався урок, що чоловіки, які конкурують з тобою, починають навіть не з приниження, а зі знецінення твого досвіду, мовляв: «Та що ти можеш?» Ніби жінка завжди винна. Зробила – винна, не зробила – теж винна. Тебе ніби заганяють в кут, де ти маєш виправдовуватися. При цьому ти бачиш зовсім інші підходи у їхньому ставленні до інших чоловіків: він лише спробував – а вже молодець. Ти ж – це інше, тобі треба постійно щось доводити, що ти теж можеш, що ти гідна… І от важливо не дати себе загнати в цей кут”.

“Я бачу, що коли жінка починає виходити на перші ролі, до неї ставляться упереджено. Часто від чоловіків можна почути: «Ми вже вирішили, ой, а що ми тобі не сказали?». Але, знаєте, така ситуація не лише у політиці. На щастя, в моєму оточенні багато чоловіків, які ставляться до жінок як до рівних. Тому коли мені в ситуації, де треба прийняти складне рішення по суті, раптом кажуть «сонечко» чи щось подібне – я такого не сприймаю”.

“Розуміла, що один у полі не воїн, тож зібрала команду. Я стала головою ОСББ. Однак місцевій владі це не було потрібно. Нас почали саботувати. Спочатку у будинку вимкнули ліфти. На хвилиночку, у нас 14 поверхів. До того ж живе людина з інвалідністю, яка просто не може нікуди вийти із квартири. Я думала, люди мне четвертують з моїм ОСББ. Але вони повірили мені. Ми зібрали гроші, зробили експертизу та самі запустили ліфти”.

“Я єдина лікарка у своїй партії, тому мені хочеться допомогти усім. Але, звісно, хочу зробити зміни саме в медичній сфері. У нас занепав профілактичний напрямок медицини. Раніше було багато програм, де вузькі спеціалісти їздили у села, проводили безоплатні консультації, скринінги. Зараз я бачу ріст онкологічних захворювань, саме тому, що немає програм із раннього виявлення хвороби. Мені б хотілося це виправити і повернути попередні практики, щоб скринінгові програми таки працювали і охоплювали маленькі громади”.

“Я не сидітиму склавши руки, а напишу заяву і залишу мандат, якщо не зможу змінювати своє ОТГ. Бо нечесно з одних підприємців «знімати сорочку», а іншим дозволяти спокійно працювати «начорно», бо вони колишні депутати, чиновники, їхні діти чи друзі. Якщо ми хочемо гарне місто для себе і своїх дітей, то нам для нього потрібні кошти, і сплачувати їх до бюджету ми маємо за єдиними правилами”.

“У міській раді всі мої співрозмовники говорять про кошти і їх брак, а я постійно запитую, коли будемо говорити про соціально-економічний розвиток. Нема грошей? Ні, є, їх можна виграти. Я знаю, що є безліч грантових та інвестиційних програм, технічної підтримки, усіляких можливостей, але треба вчитись писати проєкти, хотіти змін і дуже багато працювати”.

“Чомусь у нас, найчастіше, більшість перемог вважають заслугами голів громад чи виконкому. І зовсім забувають про те, що депутати – це теж потужна сила, і що вони роблять дуже багато. Але спочатку самі депутати мають зрозуміти, що сила вони тільки тоді, коли об’єднуються, і коли у пріоритеті у них громада, а не власні амбіції”.