Утім, вебдоступність стосується не лише людей із інвалідністю, каже Попов, їх лише 10-15% користувачів сайту. До 50% усієї аудиторії сайту – це маломобільні користувачі: людина, що чує, але не може увімкнути звук у відео, бо поряд спить дитина; людина, у якої травмована рука або зайняті руки: однією рукою несе сумки, а іншою – намагається замовити таксі; людина, що бачить, але погано. 

Більшість вимог, які враховують потреби таких користувачів, передбачені у настанові з доступності вебконтенту WCAG (Web Content Accessibility Guidelines). У ній детально описано, яким має бути вебвміст для того, щоб він був доступним для максимальної кількості людей.

Відсутність обізнаності – і стандартів

У випадку державних сайтів доступність – критично важлива. Якщо у комерційному секторі людина може закрити сайт, який не є доступним, і скористатися іншим, то для державних продуктів ти просто не маєш альтернатив, говорить Дмитро.

Утім, тривалий час в Україні не звертали увагу на проблему вебдоступності. Державний стандарт^[1], що регулював би сферу вебдоступності, прийняли лише у 2016 році, і він став загальнообов’язковим для дотримання органами виконавчої влади лише у 2019 році. До того часу в країні не було відповідного законодавства.

«У нас вважали: люди із інвалідністю – навіщо їм сайти? – пояснює Попов, чому склалася така ситуація із вебдоступністю. – Коли незряча або маломобільна людина зверталася до власників сайту з проханням щось виправити, це не сприймали серйозно. Думали: «Якась забаганка»».

При цьому, перекладу українською мовою настанови WCAG 2.0, на якому базувався національний стандарт, не було. А отже, вона була неповною мірою доступна для розробників.

Однак ситуація в останні роки поступово вирівнюється у порівнянні із західними країнами, говорить Попов.

У 2021 році він разом із іншими експертами на замовлення ПРООН протестував 82 державні сайти, які надають електронні послуги для громадян. Згодом вони протестували ще 100 сайтів органів виконавчої влади. Також проаналізував, як доступність мобільних застосунків державних органів регулюється в інших країнах.

Тоді результати показали, що державні сайти в Україні не є на 100% доступними. А однією з рекомендацій авторів було прийняти в Україні один із провідних стандартів з доступності – європейський EN 301 549 – як новий державний стандарт.

Що зміниться із вебдоступністю зараз?

Рекомендації взяли в роботу – і Міністерство цифрової трансформації України за підтримки ПРООН розпочало створення стандарту цифрової доступності. 15 червня він набув юридичної сили.

Новий стандарт (ДСТУ EN 301 549:2022 «Інформаційні технології. Вимоги щодо доступності продуктів та послуг ІКТ») повністю дублює однойменний європейський стандарт. Він покликається на більш нову версію настанови WCAG 2.1, якою вже декілька років послуговувалося європейське законодавство.

Ця настанова містить декілька нових критеріїв, які мають враховувати розробники, щоб їхні продукти були доступними, розповідає Дмитро, який долучився до рецензування українського перекладу європейського стандарту. Переклад у партнерстві з Консорціумом всесвітнього павутиння (W3C)^[2] також зробили, щоб розробникам простіше було його застосовувати.

Але головна відмінність – новий держстандарт вмістив також вимоги до мобільних застосунків та електронних документів. Попередня версія могла бути застосована лише до сайтів.

«Це великий прорив, тому що зараз цифровізація в Україні йде за принципом mobile-first», – говорить Попов.

«Це означає, що зазвичай усі важливі послуги в першу чергу надаються у мобільних застосунках. Це і місцеві застосунки, такі як «Київ Цифровий», Дія, де зібрані всі державні послуги, і застосунки від Національної поліції України».

Міністерство цифрової трансформації спільно з експертами ПРООН також розробило Постанову, яка зробить дотримання вимог стандарту обов’язковим для органів виконавчої влади усіх рівнів. Вона знаходиться на розгляді Кабінету Міністрів України.

Після її прийняття усі нові державні вебресурси в Україні – і сайти, і мобільні застосунки – будуть розроблятися відповідно до нових вимог. На зміни та адаптацію вже існуючих нададуть перехідний період. Утім, внесення змін до вебресурсів не займе багато часу, вважає Попов.

«Привести сайт до вимог доступності – не так складно, як здається», – говорить він.

«Доступність зазвичай не вимагає особливих дій. Часто вона полягає в тому, що треба просто додати текстові описи до кнопок, збільшити контрастність. Це не завжди речі, на які потрібно багато часу чи грошей», – говорить він.

Тим не менш, він закликає звертати увагу на вимоги доступності ще під час розробки: так найпростіше і дешевше.

Чим більше доступності – тим більше користувачів

Коли державні сайти і мобільні застосунки будуть доступними, то і люди будуть більш активно користуватися їхніми можливостями, говорить Коржавіна.

«Зараз багато державних проєктів, у яких можна брати участь, наприклад подавати чи голосувати за громадський бюджет міста, – каже вона. – Якщо цей сервіс буде доступний більшій частині людей, то більша частина людей і прийде – і збільшиться залученість».

Адже багато людей із інвалідністю хочуть бути активними, але не завжди є можливість цю активність показати, додає вона.

Стосовно доступності державних сайтів не може бути жодних питань – усі люди, включно із людьми з інвалідністю, платять податки, отож державні сайти мають бути доступними для них, підкреслює Попов. Зрештою, забезпечення доступності – це насамперед про права людей, впевнені і він, і Коржавіна.

«Приходиш в аптеку, запитуєш: «Чому у вас немає пандусу?», а у відповідь чуєш: «Ну так до нас же люди на візках не ходять». Так, може, вони не ходять, тому що у вас пандусу немає?» – обурюється Коржавіна.

Із вебдоступністю – те саме, продовжує вона. Люди не будуть витрачати час на недоступний сайт. «Це все, як замкнене коло: немає доступності – немає людей. А їх і не буде, якщо не буде доступності».

Відтак, вигоди для комерційних сайтів – очевидні: чим більша доступність, тим більше людей зможуть ним скористатися, тим більше прибуток матиме власник.

Часто сайти мають окремі версії для людей із порушеннями зору. Коржавіна каже, що ніколи за ними не переходила. «Не вважаю, що потрібно робити якусь окрему версію. А можна зробити так, щоб без окремого посилання і щоб усі люди (і в кого порушення зору, слуху, чи моторики) могли просто зайти на сайт – і користуватися ним абсолютно, як усі інші користувачі?» – запитує вона.

Зрештою, в часи війни вебдоступність стала для нас важливою, як ніколи, наголошує Дарія. «Через воєнні дії багато військових втрачають зір», – говорить вона.

«Бути відрізаними від інформації, неможливість більше користуватись інтернетом, як раніше, – сьогодні це річ, яку нереально собі уявити. Це все одно, що випасти геть з життя. А ми не маємо права відібрати життя у тих, хто зберіг наше».

Матеріал був підготовлений Програмою розвитку ООН в Україні до Міжнародного дня білої тростини, що відзначається у світі 15 жовтня. Заснований, щоб підвищувати обізнаність громадськості про людей, які користуються білою тростиною, нині у цей офіційний міжнародний день ООН звертають увагу на стан дотримання прав незрячих людей загалом.

[1] ДСТУ ISO/IEC 40500:2015 «Інформаційні технології. Настанова з доступності веб-контенту W3C (WCAG) 2.0»

[2] Консорціум розробляє настанови з доступності вебвмісту WCAG (Web Content Accessibility Guidelines), що містять рекомендації, як підвищити доступність вебконтенту для користувачів, у тому числі із інвалідністю, і використовуються у світі.