Цей блог також доступний у форматі аудіозапису англійською мовою (тривалість 7 хв.)

Російське вторгнення в Україну посилює ризики голоду в регіоні та створює загрози для продовольчої безпеки у всьому світі. Цю проблему цьогоріч обговорювали більше 2 500 лідерів та експертів з усього світу, які зібралися в швейцарському Давосі на щорічну зустріч Світового економічного форуму.

Щоб детальніше дослідити проблему продовольчої безпеки на місцевому рівні, Лабораторія інноваційного розвитку ПРООН поспілкувалася з різними зацікавленими сторонами по усій країні (фермерами, домогосподарствами, агенціями ООН, міжнародними проєктами та організаціями, тощо). Лабораторія також вивчала тематичні дописи у соціальних мережах, традиційних ЗМІ, організувала декілька публічних онлайн-подій, присвячених цій темі. В результаті цього дослідження з’явився каталог рішень, пов’язаних із продовольчою безпекою. У ньому представлено огляд трендів та ідей для дрібних експериментів, спрямованих на покращення продовольчої безпеки на низовому рівні в Україні.

Загалом, хоча загроза голоду й існує, для більшості українців нестабільність цін та перебої в постачанні певних продуктів, наприклад, помідорів і солі, є актуальнішою проблемою. Люди стурбовані непрогнозованим, невизначеним майбутнім. У відповідь на це у різних регіонах України виникають продовольчі ініціативи на різних рівнях.

Огляд загальних трендів

Дрібні місцеві ініціативи зростають швидше

Велике сільськогосподарське виробництво потерпає від розривів ланцюгів постачання, пошкоджень інфраструктури, забруднення полів мінами і снарядами, закриття портів та крадіжок. Водночас малі та середні виробники (фермерські господарства) стають дедалі більш важливими і помітними в суспільному дискурсі.

Низові (зазвичай сталі) практики отримують належне визнання

Екопоселення, міські та балконні городи, рецепти страв із диких їстівних рослин, пермакультурні підходи, виробничі кооперативи, бартер продуктів, консервування, компостування та подібні практики раніше сприймалися як щось дивне й екзотичне. Зараз екопоселення приймають вимушених переселенців, виділяють їм ділянки та необхідний інвентар для вирощування власної їжі. ВПО з різних частин України дізнаються про різноманітні практики сталого господарювання на землі, які після завершення війни вони зможуть використовувати у власних господарствах.

Відродження сімейних продовольчих систем

У 1990-х роках для більшості міських родин мати власний город (зазвичай біля дачі) було звичною справою. Він забезпечував сім’ю основними овочами та городиною. Городи також виникали і безпосередньо біля багатоповерхівок або в полях чи селах поруч. Із ростом добробуту така практика занепала. Але зараз через війну сімейні городи відроджуються.

У сільських громадах фермерські домогосподарства відчувають відповідальність за підтримку продовольчої безпеки у своєму районі та в країні загалом. Водночас, вони не вирощують максимум з можливого, оскільки не впевнені, що зможуть зібрати, продати чи зберігати врожай.

Переселенці та місцеві продовольчі ініціативи

Ми також спостерігаємо перші свідчення того, що міське городництво має величезний потенціал для посилення соціальної згуртованості та інтеграції ВПО у приймаючих громадах. З’явилося декілька суспільних городів, створення яких стало можливим завдяки об’єднанню зусиль вимушених переселенців та місцевих мешканців. Вони допомогли створити атмосферу єдності і згуртованості в громадах.

Окрім цього, попередні дослідження свідчать про можливу користь садівництва для психічного здоров’я. Деякі прихистки для ВПО почали надавати ділянки під вирощування городини, таким чином забезпечивши можливість для гарденотерапії. Є кілька ініціатив, в рамках яких переселенцям передавали насіння і саджанці, щоб вони могли зайнятися городництвом і відволіктися від пережитих травматичних подій. На нашу думку, зважаючи на поточну ситуацію, така діяльність була б корисною усім українцям.

Теми продовольства стають більш поширеними в суспільному дискурсі

Ми також досліджували зростання уваги до ініціатив, пов’язаних із продовольчим забезпеченням, у соцмережах та традиційних ЗМІ. Одна з таких ініціатив, про яку часто гоорять, – Сади перемоги. Міські городи обговорюють на різних подіях у багатьох містах, де вже почали садити й вирощувати городину. Разом із тим, попри на суспільну увагу, потрібно впроваджувати більше практичних ініціатив з міського городництва та продовольчої безпеки.

Ідеї, що передували експериментам

Тенденції, які ми виявили в цьому дослідженні, добре вкладаються в загальну парадигму сталого розвитку, яка передбачає стале місцеве споживання та виробництво продуктів харчування за принципами кругової економіки. Ця парадигма співзвучна з дослідженнями, в яких йдеться про потребу в збільшенні агровиробництва, яке б сприяло соціальній згуртованості та покращенню психічного здоров’я.

Тож, чи означає це, що Україна рухається у правильному напрямку? Наявних даних недостатньо, щоб зробити такий висновок. Проте є багато підстав вважати, що після завершення війни країна може повернутися до звичних індустріальних практик ведення агробізнесу. Отже, питання в тому, як зберегти модель «малого та прекрасного», в якій дрібні фермери відіграватимуть важливу роль для місцевої продовольчої безпеки та подолання бідності.

Британський економіст Е.Ф. Шумахер якось зауважив, що менші ферми кращі для суспільства, економіки та довкілля. Водночас, більші ферми кращі для забезпечення продовольством цілих регіонів і людей, що живуть за тисячі кілометрів від ферм. Лабораторія інноваційного розвитку ПРООН продовжить досліджувати способи поєднання переваг малого фермерства з необхідністю регіональної та глобальної продовольчої безпеки. Нинішнє дослідження зосереджене на факторах, що уможливлюють міське городництво, сприяють згуртованості громад та психічному здоров’ю. Також ми вивчатимемо механізми підтримки дрібного фермерства.

Слідкуйте за нашими експериментами.