Вперше опубліковано у виданні Kyiv Post 6 березня 2019 р. Переклад з англійської.

Україна зробила вагомі кроки на шляху до гендерної рівності. Проте зміни в сфері представництва жінок на керівних посадах відбуваються повільно: Україна пасе задніх серед 156 країн у рейтингу представництва жінок у парламенті та має одну з найнижчих часток жінок у владі.

54% 44-мільйонного населення України – це жінки, проте їхня частка в парламенті – лише 12% (49 з 423 депутатів). Це один із найнижчих показників у Європі, і далеко від середньостатистичного світового показника в 24% та показників, передбачених Глобальними цілями. Попри те, що представництво жінок у парламенті збільшилось в чотири рази протягом 27 років незалежності України і 8 парламентських виборів, країна досі плентається позаду багатьох інших.

Ситуація на місцях трохи краща. Під час виборів у 2015 році жінки отримали 18% місць у міськрадах і 15% – у облрадах. Проте в обласних центрах немає жінок-мерів. У новостворених в процесі децентралізації територіальних громадах (ОТГ) частка жінок серед голів громад зменшилась: з 19% у 2015 р. до 17% у 2018 р.

Участь жінок у роботі виконавчої та судової гілок влади залишається мінімальною. Станом на березень 2019 року жінки обіймали лише 5 із 25 вищих посад у виконавчій гілці влади.

Як таке можливо в країні, де стільки добре освічених і талановитих жінок? Що стримує жінок? Я поспілкувалася з жінками-посадовцями в Україні, щоб знайти відповідь на це запитання.

Шлях до лідерства жінок-посадовців

Незадовго до майбутніх виборів Марія Нікітіна, членкиня міськради у місті Вижниця на Буковині (одна з 6 жінок серед 26 депутатів), відзначила важливість представництва жінок у процесі прийняття рішень.

«Люди писали, телефонували мені, підходили до мене на вулиці: вони дуже підтримували мене під час виборів до міськради». Марія розповіла, що впевненість людей у її потенціалі надихнула й дала їй сили представляти їхні потреби й інтереси. Громадська активістка, яка бореться за права людей з інвалідністю і сама пересувається на інвалідному візку, Марія стала відома в своїй громаді як поборниця інтересів усіх її жителів. Люди повірили в неї.

Марія перемогла не одразу; їй довелося подолати чимало перешкод через свою стать та інвалідність. «Як нам може допомогти жінка в інвалідному візку?» – запитували люди, коли вона вперше балотувалася у 2015 році. Та завдяки підтримці однодумців вона пройшла до міськради Вижниці в 2016 році.

Марія підтримує зусилля інших жінок-кандидаток, направлені на подолання стереотипів і перепон, що обмежують їхню участь у процесі прийняття рішень. Серед  перешкод – небажання чоловіків, щоб жінки балотувалися на посади, бо це буцімто заважатиме їм піклуватися про родину та дітей, що досі розглядається як першочергові обов’язки жінки. Брак грошей і впевненості в собі – це також бар’єри, з якими стикаються жінки під час виборів.

Аби долати подвійні стандарти й заохотити більше жінок балотуватися, Марія радить піднімати рівень свідомості як жінок, так і чоловіків, а також розвивати навики лідерства й фандрейзингу серед жінок.

«Людям слід цінувати професійні якості людини незалежно від її статі. Іноді чоловіки ігнорують чудові ідеї лише тому, що їх висловили жінки, – каже Марія. – Жінок мають сприймати як рівних у професійній сфері та створювати умови, сприятливі для всіх – як жінок, так і чоловіків».

Юлія Костенко – одна з 12 жінок-депутатів (серед 84), обраних під час місцевих виборів у 2015 році в Полтавській області – розповіла свою історію лідерства. Вона відзначила, що під час виборів до Полтавської обласної ради вперше їй вдалося досягти успіху частково завдяки гендерній квоті на партійному рівні (30%) під час місцевих виборів. Вона подолала чимало труднощів на шляху до участі в політиці. «Зазвичай люди дивляться на жінку-кандидатку зі здивуванням», – каже Юлія.

Під час своєї виборчої кампанії вона обговорювала з багатьма виборцями свою політичну програму. Тож виборці мали чудову можливість поставити їй запитання. Як і багато інших жінок-кандидаток, Юлія нерідко чула сексистські коментарі на кшталт «Чому ви балотуєтесь?» або «Ви – майбутня мама; як Ви збираєтесь поєднувати політичну кар’єру та материнство»? Юлія відповідала просто, прямо та красномовно: «Ви коли-небудь поставили б такі запитання чоловікові?»

Ольга Алтуніна – одна з дев'яти жінок-депутатів (серед 37), обраних до Слов’янської міськради Донецької області в 2015 році – здобула повагу на роботі не одразу. Спочатку її не сприймали серйозно, постійно критикували, попри великий професійний досвід.

«Якщо ви жінка, вам треба працювати вдвічі більше, щоб вас почали поважати колеги чоловіки, – зазначає Ольга. –  Особливо, коли нас так мало на керівних посадах».

Нерівне представництво жінок і несправедливе ставлення до них на державних посадах значною мірою зумовлене гендерними стереотипами. «Мене не раз просили помовчати, бо чоловіки часто вважають нас некомпетентними та непрофесійними, – каже вона. – Мені довелося докласти зусиль, аби інші почали сприймати мене серйозно». Ользі знадобився майже рік наполегливого навчання і вдосконалення професійних навичок, перш ніж вона здобула авторитет і до неї почали дослухатися.

«Інші члени ради, а це здебільшого чоловіки, не витрачають стільки часу на навчання, як я, – підкреслює вона. – Жінці на посаді треба працювати вдвічі-втричі більше, аби люди заповажали й почали прислухатися до її ідей».

Ольга наголошує на важливості гендерних квот під час виборів, які сприяють участі жінок у виборах. На жаль, якщо квоти так і не було належним чином впроваджено, це не тягне жодної конкретної відповідальності.

«Посадовці мають заохочувати жінок балотуватися й забезпечувати щонайменше 30-відсоткову квоту жінок у партійних списках, – наголошує вона. – До того ж, чудово, коли жінки-лідерки стають менторами для потенційних кандидаток».

Авторитетне дослідження, проведене на замовлення Програми розвитку ООН, виявило чимало проблем, з якими стикаються жінки в політичному житті. Під час дослідження провели інтерв'ю з 250 жінками та з’ясували, що на місцевому рівні більшість політичних партій не звертають увагу на гендерний баланс у своїх списках і діяльності загалом. До того ж, кандидатки-жінки мають обмежений доступ до партійних ресурсів для проведення своїх кампаній. Жінок на керівних посадах у бізнесі дуже мало; а оскільки місцеві партії великою мірою орієнтовані на бізнес-інтереси, жінки недостатньо представлені в місцевій політиці. Окрім того, місцеві ЗМІ не приділяють достатньо уваги гендерним питанням і часто поширюють гендерні стереотипи, беручи інтерв'ю лише в чоловіків як експертів і зображаючи жінок насамперед у їхніх традиційних, стереотипних ролях.

Багато організацій наголошують на подібних проблемах, з якими стикаються жінки, зокрема з упередженням, кпинами, гендерною дискримінацією. Замість того, щоб звертати увагу на фаховість та професійні якості жінок, їхні колеги, ЗМІ та громадськість часто загострюють увагу на їхніх особистих якостях, на поверхових речах, як-от одяг або зачіска, і їхній ролі матерів і дружин. Згідно з дослідженням ГО «Ла Страда» про насильство щодо жінок у політиці за 2010-2018 рр., 59 % опитаних жінок-політиків потерпають від сексизму, 47 % – від сексуальних домагань, 59% – від психологічного насильства, 58 % – від усних образ і 62 % – від насміхань у соцмережах і ЗМІ.

Що необхідно зробити?

Оскільки Україна готується до виборів на національному та місцевому рівнях, важливо інформувати громадськість про необхідність рівного представництва та гендерної рівності серед посадовців. Участь більшої кількості жінок у процесі прийняття рішень допоможе Україні виконувати свої зобов'язань щодо гендерної рівності та прав людини і забезпечить формування політики на різних рівнях, яка б враховувала різні перспективи.

Як показує досвід, найефективнішими кроками для посилення представництва жінок у політиці є такі заходи, як, наприклад, запровадження квот. Нині в Україні діють квоти на місцевому рівні. Україна докладає також інших зусиль, аби більше жінок обиралися на посади, наприклад, через запровадження бонусної системи для партій. На цих виборах важливо підтримувати такі зусилля на законодавчому рівні, щоб жінки отримали принаймні 40 % місць у парламенті, зокрема через правові механізми.

До того ж, розширити представництво жінок можуть допомогти чимало інших стратегій, наприклад, реформа фінансування виборчих кампаній. Особливо ефективними можуть бути тренінги та менторські програми, спрямовані на розвиток лідерських якостей, роботу в команді, розуміння політичних процесів, управління політичними кампаніями, мобілізацію ресурсів, захист голосів і просування гендерної рівності. Необхідні спеціальні ініціативи, які б заохочували висвітлювати діяльність жінок-кандидатів і посадовців у ЗМІ, що підкреслюватиме досягнення жінок як керівниць і лідерок громадської думки та надихатиме їх балотуватися, мотивуватиме до політичної активності. Також важливо підвищувати обізнаність із гендерних питань серед політиків, релігійних діячів, лідерів громад і населення загалом, аби жінок не дискримінували на їхньому шляху до політичної кар’єри.

Крім забезпечення рівного доступу та політичного балансу в представництві жінок і чоловіків, надзвичайно важливо, щоб були враховані  потреби та проблеми жінок, особливо зараз, коли Україна проводить реформи та перебуває в стані конфлікту, що по-різному впливає на жінок і чоловіків.

Україна потребує більше жінок на керівних посадах!