Спортивний майданчик Межигірської гімназії, який виходить прямо на проїжджу частину, неможливо не помітити. Так само неможливо не задуматися, чи безпечний він для дітей. У цьому розбиралася Анна Корягіна – екологиня, учасниця проєкту «Сафарі для громад» на Подолі.

Команда експерименту: Корягіна Анна, Кулібаба Андрій, Катерина Михайленко, Артем Перкевич, Яна Ніколашина, Катерина Ростовська

Архітекторка: Олена Мельник

«Для мене особисто ця історія почалася з вибору теми для дипломної роботи», – сміється Аня Корягіна. Вона, певне, ніколи б не взялася вимірювати рівень пилу на спортивному майданчику, якби не її викладач. Він наполіг на тому, щоб пилове забруднення стало темою її бакалаврської роботи. Це було цікавіше, ніж вивчати теорію чи досліджувати розвиток екологічної свідомості через медіа. Про вибір теми дослідження екологиня не шкодує. Каже, що в результаті все «вийшло навіть на краще».

Вивченням пилового забруднення дівчина займалася цілий рік, а спортивний майданчик Межигірської гімназії став заодно й майданчиком для практики. Ним займалася одна з п’яти команд під час «Сафарі для громад». Це квест із вивчення екологічних проблем київського Подолу, який спільно організували Лабораторія інноваційного розвитку ПРООН, ГО «Агенти змін» та СО ЕкоКлуб «Зелена хвиля».

Що не так із майданчиком?

Будівля, де нині розташована Межигірська гімназія, використовується як навчальний заклад із 1936 року. Спортивного залу тут ніколи не було. На уроках фізкультури діти бігають по заасфальтованому майданчику, який виходить на проїжджу частину, від якої відділяє хіба що сітка. Отож, школярам доводиться дихати забрудненим повітрям. А під час занять спортом це особливо небезпечно.

Аня Корягіна пояснює: «Кисень потрапляє в нашу кров через легені, а разом з киснем туди потрапляють і найдрібніші частинки міського пилу. І він може негативно впливати на процеси в нашому організмі. Під час занять спортом серце активніше перекачує кров. А ще врахуйте процес дорослішання у дітей – усі процеси в тілі пришвидшені».

Щоранку протягом 15 тижнів Аня приходила на шкільний майданчик і вимірювала температуру, вологість, силу вітру й наявність пилу в повітрі. В результаті отримала 1 620 відборів проб із 18 точок довкола майданчика. Проаналізувала всі результати й зробила висновок, що проблема таки суттєва.

«Коли лікарі радять провітрювати приміщення й робити мокре прибирання, ми прислухаємося. Однак забуваємо, що пил – проблема і відкритих середовищ. Міський пил може призвести до розвитку хвороб дихальної, серцево-судинної системи, появі ракових пухлин. Тому ситуацію зі спортивним майданчиком необхідно вирішувати», – каже молода дослідниця.

Що ж робити?

Проблему спортивного майданчика Межигірської гімназії, де відсутні належні умови для занять дітей спортом, піднімали ще у 2009 році. Тоді на його місці збиралися побудувати критий спортивний зал. Однак далі обіцянок справа не пішла.

Як можна вирішити це питання зараз і без великих затрат? Анна Корягіна пропонує два рішення – встановити  шумопоглинальний екран зі скла або створити живу огорожу з рослин. Необхідно створити «Зелену фортецю» – “фізичну перешкоду, від якої буде відбиватися пил. Це чиста фізика. Можна насадити будь-яких рослин, і тим самим відгородити спортивний майданчик. Є, приміром, кущі спіреї, які в народі називають «нареченими». Вони виростають до двох метрів і служитимуть перепоною для пилу. Але ще краще поставити шумопоглинальний щит, який і від пилу захистить, і шуму буде менше на майданчику та в самій гімназії», – каже вона.

Розв’язки для проблеми є, але потрібно знайти необхідну підтримку й фінансування. На думку Анни, бігати по державних установах у цій справі – не основне. «Потрібен розголос. Недостатньо розвісити плакати на паркані майданчика», – вважає екологиня. Пояснює, що йдеться не лише про загрозу здоров’ю дітей, але й естетику самого Подолу, найстарішого району Києва. Тому небайдужі обов’язково знайдуться і підтримають.

Метою експерименту Аніної команди було довести, що підвищення рівня обізнаності про проблему серед тих, хто користується майданчиком, та об’єднання їхніх зусиль довкола суспільно корисної мети стане ключем до вирішення цієї проблеми.

Тому команда приготувала презентацію проєкту для батьківського комітету та адміністрації школи. На презентації директорка школи розповіла, що адміністрація школи вже 10 років безрезультатно намагається знайти фінансування на приведення майданчику до ладу: “Наша гімназія розташована в історичному центрі Подолу й має бути його прикрасою. Ми хотіли б, щоби нас побачили, почули та підтримали і батьки, і громадські організації, і міська адміністрація. Ви долучилися до розв‘язання цієї проблеми з екологічного ракурсу, що важливіший, ніж просто зовнішня естетика. Ми нарешті говоримо про здоров’я дітей та їхню безпеку”, – прокоментувала директорка.

Невеликі кроки

Результат – ініціативу підтримали, і тепер спільними зусиллями всі учасники вирішили впроваджувати рішення, почавши з невеликих кроків: за літо знайти кошти на розсаду і висадити зелену огорожу з кущів. Тоді вже восени майданчик стане трішки кращим і безпечнішим. А далі будуть думати про справжню «зелену фортецю».

Дослідження проведено, рекомендації готові, дипломну роботу захищено. Але на цьому Аня не збирається зупинятися. Каже, що має бажання таки довести справу до кінця й вирішити питання. Додає, що з ким би не говорила, завжди заводить мову про екологію й урбаністику: «По-перше, воно мені болить. По-друге, я постійно про це думаю. По-третє, мені приємно, коли я розповідаю і бачу позитивний відгук у людей».

Екологиня пояснює: ми лише «орендуємо» частину природнього простору у нашому місті. Тому, щоб почуватися повноцінними суспільством і водночас бути в гармонії з природою, маємо дбати про неї: «Якби ми навчилися співпрацювати з природою на рівних, а не виходячи з позиції, що є велика людина і маленька природа, тоді, думаю, життя кожного з нас стало б кращим».

Повний текст інтерв’ю з Анною читайте у блозі ГО «Агенти змін».

Дізнавайтеся більше про ініціативу ПРООН «Сафарі для громад» та п’ять експериментальних проєктів, які було запропоновано учасниками Сафарі у Києві. 

Ви можете також долучитись до онлайн групи екологічно свідомих змінотворців.

Текст: Юлія Гудошник, Оксана Удовик, Олексій Москаленко та Євген Килимник