Людмила Куц, 46 років, працює виконуючою обов’язки директора Ніжинського міського центру соціальних служб, що на Чернігівщині. Уже понад 15 років пані Людмила присвятила роботі в соціальній сфері, приділяючи багато уваги попередженню та протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству.* Це справа її життя.

Людмила поділилася з нами своїми рефлексіями про те, як працює сфера соціальної роботи в умовах війни та як врешті-решт знаходити сили розірвати коло насильства.

До повномасштабного вторгнення РФ в Україну центр, де працює Людмила, функціонував у штатному режимі: його фахівці та фахівчині допомагали сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, проводили профілактичну роботу в громадах і надавали психологічну допомогу жінкам, які зазнали насильства.

«Коли до нас звертається жінка, яка переживає насильство, треба розуміти, що вона знаходиться у вразливому стані. Тут дуже важливо підібрати правильні слова та налагодити довіру, запевнивши, що ми дійсно можемо допомогти», — розповідає Людмила.

«Без довіри нічого не буде», — каже вона.

У Ніжинському центрі працює команда психологів, соціальних працівників та юристів, які шукають індивідуальний підхід до кожної з жінок, які звертаються по допомогу. У центрі також є кризова кімната, де жінки, часто разом із дітьми, можуть знайти тимчасовий прихисток від кривдника та відновити свій емоційний стан. Програма розвитку Організації Об‘єднаних Націй (UNDP) за кошти Європейського Союзу допомогла обладнати денний центр, який функціонує при Ніжинському міському центрі соціальних служб, а також кризову кімнату необхідним технічним обладнанням. 

Це одна з багатьох ініціатив, які UNDP підтримує у п’яти областях України — у Чернігівській, Запорізькій, Дніпропетровській, Полтавській та Закарпатській, — щоб допомогти громадам ефективніше протидіяти насильству. Зокрема, за підтримки UNDP цьогоріч вже 19 громад доєдналися до акції «16 днів проти насильства». Також UNDP систематично проводить навчальні тренінги у громадах, щоб ті могли ефективніше протидіяти викликам, пов'язаним із запобіганням насильству проти жінок.

До війни за сприяння UNDP було відкрито 9 притулків у Донецькій та Луганській областях, які надавали тимчасовий прихисток жінкам, які пережили насильство. 

«Я люблю допомагати людям, і за це я обожнюю свою роботу. Це проста філософія, але вона мене надихає та наповнює силами», — розповідає про свою мотивацію пані Куц.

«Ми часто працюємо зі складними випадками. Щось вдається, щось — ні. Мій особистий біль, коли жінка з різних причин не може піти від кривдника. Ми не можемо її змусити. Це має бути її рішення. На це потрібно наважитися».

«Проте попри труднощі, як би важко не давалося таке рішення, потрібно не боятися і звертатися по допомогу», — наголошує Людмила.

«Ми завжди напоготові допомогти».

Людмила розповідає, що за роки роботи у цій сфері вона споглядає чимало позитивних та системних зрушень у суспільстві.

«Зріс інтерес держави до цієї проблеми. Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, а саме насильство не замовчують та частіше карають кривдників».

«Кривдники мають нести покарання, немає іншого шляху їх спинити».

Людмила розповіла, що війна хоч і внесла корективи в роботу центру, проте не спинила її. Жінка поділилася, що у перші дні повномасштабного вторгнення було дуже страшно, однак коли вона зрозуміла, що її команда поруч, страх відступив.