Інеса Баландович з Вінниці втратила зір шість років тому внаслідок генетичного захворювання. До цього 52-річна жінка працювала в банку та в комунальній сфері. Коли хвороба раптово змінила її життя, жінку охопили тривога, невпевненість і страх.

«Я не могла уявити, що мій зір ніколи не повернеться. Я опинилася в стані постійного заперечення та безупинно плакала, – розповідає Інеса. – Вдома якось справлялася з повсякденними справами самостійно. Однак тривога тільки наростала».

«Страх обтяжити свою сім’ю став величезним, оскільки без їхньої допомоги я не могла вийти з дому, – каже Інеса. – Я прагнула спілкуватися з людьми, як і раніше. Проте частина мого кола спілкування, раптово зникла. Стало очевидно, що вони бояться, не знають, як поводитися зі мною зараз. Але я просто звичайна людина, яка не бачить».

Упродовж шести років чоловік та донька Інеси шукали різні можливості, аби допомогти жінці навчитися орієнтуватися в просторі, отримати навички, потрібні для незрячої людини. Однак потрібного закладу чи програми, яка би відповідала потребам жінки, знайти не змогли. Аж поки не натрапили на оголошення про набір в «Школу орієнтування у просторі та мобільності» у Центрі комплексної реабілітації людей з інвалідністю «Поділля», яку підтримала Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (UNDP).

«Школа орієнтування у просторі та мобільності» та «Школа цифрових навичок» створені в межах проєкту «Підвищення якості реабілітаційних послуг на Вінниччині». Обидві школи під керівництвом ГО «Подільська громада» реалізували в межах проєкту UNDP «Підтримка реабілітації людей з інвалідністю, спричиненою війною» за фінансування урядів Республіки Корея та Німеччини.

Школа орієнтування та мобільності покликана навчати людей з порушеннями зору орієнтуватися в різних середовищах. Це навчання є життєво важливим для їхньої самостійності, оскільки відкриває їм можливості для навчання та працевлаштування, а також допомагає керувати своїм повсякденним життям та особистими справами.

Програма є важливою для забезпечення самостійності та впевненості в собі людей з порушеннями зору шляхом формування навичок самостійного орієнтування у просторі. Ці навички мають вирішальне значення для виконання повсякденних завдань, таких як покупка продуктів, приготування їжі, виконання домашніх справ і відвідування громадських місць, таких як банки чи лікарні.

Бачити вулицю «на слух»

Інеса місяць відвідувала заняття у «Школі орієнтування в просторі та мобільності». Спочатку група займалася вправами для розвитку своїх чуттів, що залишилися – нюху, слуху, дотику та смаку – в межах класу. Пізніше вони перейшли до практичних занять на вулиці.

«Я вперше взяла до рук тростину, зрозуміла, як нею користуватися, спробувала зорієнтуватися в приміщенні, долала перешкоди, які виникають на шляху – розповіла вона. – Тоді я вперше вийшла з нею на вулицю. Я навчилась бачити вулицю «на слух». До цього жінка не вміла користуватися білою тростиною і завжди пересувалася у супроводі.

Біла тростина є основним інструментом, який дозволяє людині стати мобільною та незалежною, адже забезпечує безпеку в пересуванні – це основний помічник.

«Я мрію про те, щоб одного дня гуляти з онуками», – поділилася жінка.

За три тижні Інеса досягла неймовірних результатів. На одному із занять вона вразила інструкторів: впевнено пересувалася громадським транспортом, переходила на світлофорах та через підземні переходи, робила самостійно покупки.

«Тепер я можу самостійно вийти в магазин чи на ринок, дійти до лікарні та скористатися громадським транспортом. Тепер я можу все, і не боюся вийти на вулицю!», – каже Інеса.